Авторство літургії Ранішосвячених Дарів приписували, зокрема, у першому тисячолітті християнства, багатьом відомим і шанованим святим: апостолу Якову, Брату Господньому, апостолу Петру, апостолу Марку, святителю Василію Великому або святителю Афанасію Великому. Деякі з найстаріших рукописів зі змістом цієї літургії приписували її святителю Епіфанію, єпископу Саламінському, водночас, інші – святителю Герману І, патріарху Константинопольському (715-729 рр.).

Сирійська традиція, натомість, авторство цієї літургії приписувала Северу, патріарху Антіохійському (511-518 рр.), а деякі західні літургісти вважали автором Великопостової літургії преподобного Іоана Дамаскина (бл. 650- бл. 753 рр.).
В багатьох рукописах першого тисячоліття взагалі нема згадок про автора літургії Ранішосвячених Дарів.
Проте, починаючи з ХІІ ст., більшість рукописів приписують авторство цієї літургії св. Григорію І Великому, папі (590-604 рр.), званому на Сході Григорієм Діалогосом (Двоєсловом), який ще папою Пелагієм ІІ (579-590 рр.) був призначений постійним представником Римської церкви в Константинополі, де перебував близько 6-7 років (578-584 або 585). Після смерті Пелагія ІІ (590 р.) новим папою став сам Григорій Двоєслов. Хоча Григорій Двоєслов перебував у Константинополі, однак на основі історичних досліджень важко довести, що саме він є автором літургії Ранішосвячених Дарів. Найбільше, що можна припустити, то це те, що він систематизував та записав порядок цієї літургії саме під час свого перебування у Константинополі [6, c. 95-97]. Такого значення цьому святому надає візантійсько-руська і візантійсько-румунська традиція, в якій, на відпусті літургії Ранішосвячених Дарів, згадується святитель Григорій Двоєслов, подібно до того, як на відпусті повної Божественної Літургії згадується ім’я її автора – святителя Іоана Золотоустого або святителя Василія Великого [9, c. 480].
Літургія Ранішосвячених Дарів є спільною спадщиною Сходу і Заходу. Вона з глибокої древності до цих пір з однією і тією ж назвою використовується як в Східній Церкві, так і в Римській. Походження і влаштування цієї літургії різними дослідниками церковної древності приписувалось і до цього часу приписується то Сходу, то Заходу. Деякі із східних письменників присвоюють першопочаткове її формування Заходу, а саме Римському папі святителю Григорію Великому, Двоєслову, а західні в більшості приписують Сходу, припускаючи принесення її звідти на Захід у той час, коли Східні і Західні церкви мали між собою взаємне спілкування.
У богослужбових книгах і популярній літературі нині поширена думка, що автором чину літургії Ранішосвячених Дарів був свт. Григорій Двоєслов папа Римський (поч. VII ст.). Однак ця думка не підтверджується ні даними рукописів (жодний грецький або слов'янський рукопис старший XVI століття не називає свт. Григорія автором чину, як правило, послідовність літургії Ранішосвячених Дарів не надписано нічиїм іменем, іноді зустрічаються імена свт. Василія Великого, Єпіфанія Кіпрського, Германа Константинопольського; крім того, в рукописах збереглося ще одне чинопослідування літургії Ранішосвячених Дарів, відмінне від нашого, і надписане ім'ям апостола Якова), ні збереженими текстами праць самого свт. Григорія (в першу чергу, його Сакраментарія), де немає нічого схожого на візантійський чин Літургії Ранішосвячених Дарів (єдина паралель - священнодійство освячення Чаші Ранішосвячених Хлібом у Велику п'ятницю, але, незважаючи на наявність тут явної паралелі з нашим чином, в іншому ж чин не має майже нічого спільного з візантійським), ні тим, що Літургія Ранішосвячених набула поширення ще до часу діяльності свт. Григорія [8, c. 123].
Однак сам свт. Григорій був великим літургістом, дуже багато потрудився у справі облаштування богослужіння Римської Церкви; його Сакраментарій містить вказівку на те, що практикувалося в Римі раз на рік освячення Чаші через занурення в неї Ранішосвяченого Хліба. Ці, а також і деякі інші причини і послужили тому, що ім'я свт. Григорія після XVI ст. закріпилося за чином літургії Ранішосвячених Дарів, хоча тут вказівка на авторство має зовсім умовний характер (на відміну від Літургій свт. Василія Великого та Іоана Золотоустого - навіть сучасна критична наука прийшла до висновку, що обидва святителі дійсно були авторами анафор тих літургій, які носять їхні імена).
У православній традиції починаючи з XVI ст. Григорію Великому стійко приписується складання літургії Ранішосвячених Дарів. ст.). У рукописах Евхологія і Служебника VIII-XV ст. літургія Ранішосвячених Дарів або не має ніякої атрибуції, або приписується святителям Василію Великому, Епіфанію Кіпрський, Герману I, патріарху Константинопольському [5, c. 617]. У візантійських тлумаченнях на літургію складання чину Ранішосвячених присвоюється апостолам.
При виріщенні питання про святого Григорія Двоєслова можна взяти до уваги ті обґрунтування, котрі подає Патріарх Досифей на підтвердження того, що літургія Ранішосвячених не є творінням святого Григорія. За словами Єрусалимського патріарха Досифея II (Нотарі), «Літургія Ранішосвячених прийнята від наступників апостольських і не є творінням Григорія Двоєслова». Загальне передання Церкви про древність Великопостової літургії він підтверджує словами Симеона Солунського. Мовчання найдревніших свідків, включно до Симеона Солунського, дійсно не подає ніяких слідів передання про авторство святого Григорія, як укладача чи письменника літургії Ранішосвячених.
Та особливу цінність між цими свідченнями мають слова святителя Софронія у судженні відомостей олександрійської хроніки, оскілький святий Софроній був сучасником святителя Григорія, і не може бути, щоб він не згадав про те, що ця літургія прийнята від святителя Григорія, якби це дійсно так було. За свідченням хроніки, чин цієї літургії в тому вигляді, в якому вона відома зараз, використовувався в VI столітті так, що не тільки перше влаштування самої літургії, але й письменний виклад її стає відомим в більш древні часи. А Патріарх Софрорній, говорячи про Отців, яким належать чиноположення повних Літургій, котрі вживались в Православній Церкві, початок літургії Ранішосвячених, за загальним свідченням сучасників, відносить до часів Апостольських.
Другим твердженням, котре наводить патріарх Досифей на підтвердження того, що літургія Ранішосвячених Дарів не є творінням святителя Григорія Двоєслова, була та обставина, що святитель Григорій не знав грецької мови і не писав грецькою. Хоча Григорій будучи ще апокрисіарієм (посланець, дипломатична посада в пізній римській та візантійській імперії) біля двох років жив у Константинополі, але і під час управління Римською Церквою писав про себе те, що він не знав грецької мови. Так у листі Євсевію Солунському, з приводу розповсюдження на сході під його іменем грецьких книг, не узгоджених з істинами Православної віри, Григорій просив Солунського єпископа не приймати цих книг, і при цьому свідчив: «Ми не знаємо грецької мови, і ніколи ніякого твору грецькою не писали». Приймаючи до уваги цю обставину, Патріарх Досифей запитує: «Якщо Двоєслов не знав грецької мови, то як міг він скласти Літургію Ранішосвячених? І чому не знаходиться вона між його творами?» [10, c.54-55].
Повертаючись до тверджень, на котрих могла б утверджуватись думка про святого Григорія, як письменника літургії Ранішосвячених Дарів, Патріарх Досифей зупиняється ще на відомому місці в житії святителя Григорія Двоєслова: «Кажуть, що він ( Григорій Двоєслов) є укладачем літургії, яка співається в римлян під час Великого посту, це і до нині вони стверджують». Не пропонуючи повного пояснення цього місця житія святого Григорія, Досифей тільки звертає увагу на те, що воно отримало нову силу про упорядкування Григорієм у Східній Церкві літургії Ранішосвячених Дарів, вже в новогрецькому перекладі Максима Цитерського, саме ж собою залишається не визначеним оскільки тлумачитись може двояко, як назва римлян – ромеї, так і свідоцтво про літургію, яка звершується за встановленням Григорія у дні Великого посту.
Сказання про святого Григорія стають рано відомими у Східній Церкві. Раніше ХІ століття було вже відомим окремо складене житіє Григорія Патріарха старого Риму. Патріарх Фотій пише у своїй «Бібліотеці», що він читав на грецькій мові коротку розповідь богоугодного житія святителя Григорія і пропонує зміст прочитаного ним життєпису. Предметом цього житія є не діла керування, не історія зовнішньої діяльності Григорія, а високі чесноти: чоловіколюбство, яке виражається в ділах милостині, та мудрість, плодом котрої були богопросвічені писання. Виклавши сказане в житії про милостині Григорія, як під час чернечого його життя, так і на архієрейському престолі, і про небесні відвідання, яких він був удостоєний за свої чесноти, Фотій завершує свою розповідь повідомленням, що чудний Григорій склав багато душе корисних книг на римській мові, особливо ж - достопам’ятні житія святих мужів, що прославились в Італії, і про те, що довгий час, ті, які не знали римської мови, були позбавлені можливості користуватися його творіннями. Папа Захарій, який був за походженням греком (741-752 рр.) переклав творіння Григорія на грецьку, пояснивши мову творінь Григорія для Греції. Фотій подає весь зміст древнього житія, але не згадує, що в ньому говориться про якесь богослужбове влаштування святого Григорія.
Серед свідчень древніх грецьких життєписів про діяння і творіння святителя Григорія Двоєслова, не знаходимо ніяких повідомлень про те, що літургія Ранішосвячених Дарів, відома у Східній Церкві, була прийнята від святого Григорія.
Також відоме сказання про святого Григорія, яке надписане іменем Метафраста, і хоча воно не належить цьому збирачу житій святих, але, без сумніву, є древнім. Предметом цього житія є милостині святителя Григорія, а ціллю - є приклад цього святого, який показує наскільки блаженними є милостиві і якою бажаною має бути милостиня. Цим підтверджується, яку велику мали повагу до святителя Григорія християни Церкви Східної, склавши спеціально житіє цього святого, але і тут ніде не знаходимо свідчень про те, що літургія Ранішосвячених Дарів була складена Святителем Григорієм Двоєсловом.
До числа древніх сказань про житіє святителя Григорія належить також скорочення його життєпису в Грецькому Місяцеслові, який був написаний для імператора Василія в кінці Х ст. Тут знаходимо про святителя: « Був же знавцем всякого вчення і писання, багато творінь залишив, написаних римською, пояснених грецькою». Таким чином, древні грецькі житія святителя Григорія, поміщенні в прологи, не говорять, що літургія Ранішосвячених Дарів, яка використовується Східною Церквою сформована святим Григорієм Двоєсловом. З цих житій бачимо тільки, що Церква Східна здавна прославляла пам'ять святителя Григорія, за його чесноти, і за його душеспасительні твори, до числа яких належать особливо складені ним бесіди про святих Отців, написані римською мовою, а вже пізніше - перкладені на мову грецьку [10, c.60-61].
Але, з іншої сторони, також в сказаннях про святителя Григорія знаходимо пояснення про розповсюдження пізніше думки про цього святого Отця, як про письменника літургії Ранішосвячених Дарів.
До пізнішого часу належить коротке житіє Григорія, яке знаходилось у грецьких синаксарах під 12 числом березня. Патріарх Досифей пише, що грецькі синаксари були складені Маврикієм, ієродияконом Великої церкви. В повному вигляді це житіє було в грецьких мінеях, виданих у Константинополі в 1843 році. Про давнє походження житія і про узгодження нового тексту з початковим можна мати судження за частинами, які наводить з нього Григорій Протосинкел (ХV ст.), посилаючись на синаксари Грецької Церкви, як такі, що давно використовуються. За змістом, житіє, поміщене в синаксарах, співпадає з древніми грецькими сказаннями, але образ викладу показує працю нового укладача. Воно ближче за інші до життєпису грецької синодальної збірки. Про творіння святителя Григорія тут сказано: «Він залишив Церкві багато творінь, які потім перекладені були на еллінську мову. Але особливо це житіє вирізняється тим, що має повідомленя, яким воно завершується і якого немає в древніших сказаннях, складених раніше ХІ століття: «Говорять, що він встановив звершувати повну Літургію у римлян, у пісні дні, що і виконується ними до цього дня». Оскільки, назва Ромеі в пізніші часи мала не одне значення, то слід з більшою строгістю визначити, кого, власне, розумів укладач житія під цим іменем. Після перенесення престолу Римської імперії до країни Грецької, римлянами стали називатися і греки, як і сам Царгород був названий Новим Римом. А в пізніші часи назва ромеі відносилась в більшій мірі саме до греків, жителів Східної частини імперії. А християн римських або західних греки називали латинянами і франками. Але в цьому сказанні, під назвою ромеі, маються на увазі християни західні.
Коли розпочалися суперечки за різницю обрядів між Церквою Східною і Церквою Західною, то греки дізналися від римлян, що на Заході, під час Святої Чотиридесятниці зазвичай звершується повна Літургія, і на запитання про початок цього церковного звичаю чули відповідь, що це встановлено Великим Григорієм. Дійсно, в Сакраментарії Григорія Великого на всі дні седмиць Чотиридесятниці належить звершувати повну Літургію, окрім Великої П’ятниці, за наявним звичаєм Римської Церкви. Римські письменники, взагалі, приписуючи Григорію Великому останній перегляд римського служебника, після котрого Богослужіння римської церкви отримало визначеність, присвоюють йому виклад послідувань повної Літургії та на дні Чотиридесятниці, коли говорять про великопостове Богослужіння. Відомість про святого Григорія, внесена до грецького життєпису, повністю збігається з поняттями римських християн. Вони тим більше могли посилатися на святителя Григорія, відповідаючи християнам Церкви Східної, котра шанує Григорія між великими святими.
Але, це додане повідомлення, у якому укладання чину римського Богослужіння в Святу Чотиридесятницю приписується Григорію Великому, пізніше в деяких списках втратило частину строгої визначеності з пропущенням при слові Літургія виразу – повна.
Життєпис святителя Григорія Двоєслова є єдиним джерелом, з якого розповсюдилась думка про те, що літургія Ранішосвячених дарів була викладена ним для греків. Але самі списки літургії не підтверджували цієї думки. Древні списки або зовсім залишились без імені письменника, або були підписані іменами інших Отців Церкви. Оскільки вже у найдревніші часи ім’я першого упорядника літургії з точністю не було відоме, а пізніший виклад цієї літургії не був новим складанням всіх її молитов, то звідси, з однієї сторони випливало те, що деякі древні списки переходили без усякого імені (такими є древні рукописи в бібліотеках Барберинівській та Кейсліанській); з іншої сторони - в деяких списках були позначені імена святих Отців, котрим за переданням приписувалось укладання або виклад Великопостової літургії. Такими є, за словами Михаїла Анхіалі, списки, в котрих молитва на поставлення Святих Дарів читалась з надписом імені святителя Афанасія Олександрійського, або інші, в яких вся літургія приписувалась святому Василію Великому. Тому й у пізніші часи, оскільки ім’я укладача і письменника літургії не могло бути строго визначене, то при новій участі Пастирів Церкви у влаштуванні Великопосного Богослужіння у надписах могло бути позначене ім’я і інших Отців. Таким є два списки у Гоара , які надписуються іменем Константинопольського Патріарха Германа VIII ст.
Таким чином, ні в одному з древніх списків грецьких і навіть слов’янських літургії Ранішосвячених Дарів до XVI ст. ім’я святителя Григорія Двоєслова не зустрічається.
Вже в XVI ст. з’являються рукописи, в яких після послідування служби подається відпуст зі згадуванням імені святого Григорія та тропар йому. В Богослужбових слов’янських уставах, написаних в кінці XVI ст. на початку XVII ст., в місяцеслові під 12 числом березня можна зустріти таку приписку: «цей Григорій склав Ранішосвячених службу». Однак, і протягом XVI ст. надписувалась ще ця літургія іменем Василія Великого. Загального розповсюдження думка про Григорія, як про письменника літургії Раніш Освячених Дарів, отримала вже через стародруковані служебники.
Свідоцтва перейменування літургії присутні серед слов’янських пам'яток, наприклад, в Служебнику XVI в., де чин літургії Ранішосвячених Дарів має заголовок: «Устав Божественої служби Ранішосвячених святого преподобного отця нашого святителя Єпіфанія Кіпрського». Інші ж говорять, що складена вона була Агкафаном папою Римським. І святогорці повідомляють, що Григорія папи Римського виклад, а також в Служебнику Варлаама Хутинського, де лист, що містив зображення упорядника чину Ранішосвячених, був в пізнішу епоху вилучений, очевидно, тому, що на ньому був зображений не Григорій Великий , а інший святий.
Надписання чину літургії Ранішосвячених Дарів Григорію Великому слід визнати помилковим [10, c. 53-70] і з іншої причини. По-перше, в західних літургійних пам'ятках, пов'язаних з ім'ям папи, немає ніяких збігів з молитвами візантійської літургії Ранішосвячених Дарів, як немає і самої практики здійснення цієї літургії (якщо на Сході ця літургія заміняла повну літургію у дні Великого посту, то на Заході подібний чин існував лише у Велику п'ятницю, але жоден з його текстів, в тому числі і ті, що містяться в Сакраментарії святителя Григорія, не збігався з молитвами літургії Ранішосвячених Дарів). По-друге, за часів Григорія Великого літургія Ранішосвячених Дарів давно була відома в Константинополі («Пасхальна хроніка» згадує про деякі зміни в її чині під 615 р. і взагалі на Сході, де крім константинопольського існували єрусалимський і олександрійський чини літургії Ранішосвячених, що носили імена апостолів святих Праведного Якова та Марка (або свт. Афанасія I Великого) відповідно, а також ряд сирійських чинів з різними атрибуціями. «... Літургія Ранішосвячених, - як вважає церковний письменник прот. Григорій Смирнов-Платонов, - за походженням... належала Церкві Східній... і святому Григорію не приписувалось встановлення відомої в Православній Церкві Великопостової літургії ».
Причина появи надписання літургії Ранішосвячених Дарів Григорію Великому незрозуміла. Можливо вона виникла на грунті глибокого шанування, з яким православний Схід відноситься до імені цього святого мужа. Святитель Григорій відновив в Римській Церкві деякі із римських обрядів, які були забуті там, але збереглися у всій первісній чистоті на Сході (в тому числі і літургію Ранішосвячених Дарів) [7, c. 137]. Ймовірно, приписання цієї літургії святителю Григорію Двоєслову виникло між XII і XV стт. в середовищі грецького духовенства Південної Італії або на Афоні і було спочатку обумовлене, або уявленнями про визначальний вплив трьох святителів (Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого) на православну богослужбову традицію (пізніше ім'я Григорія Великого замінило собою ім'я свт. Григорія Богослова, який дійсно названий автором літургії Ранішосвячених Дарів в рукописних Євхологіях XVI ст., або опосередкованим знайомством греків Південної Італії та Афону із західною традицією, де чин меси міг атрибутувати апостолу Петру або Григорію Великому, і, головне, тим, що з ім'ям «папи Римського Григорія» (насправді не Григорія Великого, а св. Григорія II) пов'язувалося встановлення практики здійснювати у Великий піст повної меси (пізніше ім'я Григорія Великого, як автора чину меси або, як ініціатора звершення повної меси в будні дні посту, перейшло на чин літургії Ранішосвячених Дарів). Можливо, також впливав і факт наявності чину, який нагадував літургію Ранішосвячених Дарів в описі богослужіння Великої п'ятниці саме в Сакраментарії, що носить ім'я Григорія Великого. Остаточному приписуванню літургії Ранішосвячених Дарів авторству Григорія Великого сприяло поширення в православному світі в XVI-XVII стт. венеціанських видань богослужбових книг, що виконані були за південноіталійськими рукописами і містили цю атрибуцію.
В сучасних українських виданнях богослужбових книг присвоєння літургії Ранішосвячених Дарів Григорію Великому зберігається. Серед звичайних молитов священика в кінці служби літургії Ранішосвячених Дарів в сучасному українському служебникику пропонується читання не особливого тропаря Григорію Великому, а загального[4, c. 120]. В слов’янському ж, виданому в 1984-му році, - подається особливий тропар святому[3, c. 267]. Ім'я папи входить до складу відпусту літургії в обох служебниках [3, c. 266], [4, c. 120]. Включене до складу московського видання Мінеї 1978-1989 рр. послідування Григорія Великого [2, c. 288-299], є відсутнім в першодруках і синодальних виданнях Міней, спочатку було відомо лише за рукописами південноіталійського. походження, а в Мінею потрапило за допомогою одного з рукописів Пантелеймонового монастиря на Афоні) в одній з стихир прямо приписує Григорію Великому складання літургії Ранішосвячених Дарів.
В сучасній грецькій традиції атрибуція цієї літургії Григорію Великому в цілому відкинута в першу чергу через позицію патріарха Єрусалимського Досифея, який аргументовано заперечував авторство папи, а також завдяки авторитету складеного прп. Никодимом Святогорцем канонічного збірника «Підаліон», де ця атрибуція відкидається на підставі свідчень свт. Симеона, архієпископа Фессалонікійського і патріарха Досифея. Тому, згідно з сучасним грецьким виданням Евхологія, Літургіарія і Архієратікона, ім'я Григорія Великого не згадується на відпусту в кінці літургії Раніш Освячених Дарів, а тропар йому не читається ні в складі священичих молитов в кінці служби, ні в складі подячних молитов після Причастя. Отже, питання про авторство літургії Ранішосвячених Дарів до цього часу залишається відкритим.

Бібліографія
Джерела
1. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. – 1416 с.
2. Минея Март. Ч.1. М.: Издание Московской Патриархии, 1984. – 421с.
3. Служебник. М.: Издание Московской Патриархии. 1984. – 463 с.
4. Служебник: у 2–х ч. – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2006 ч.2 – 239 с.
Література
5. Григорий І Великий. // Православная энциклопедия. М. – 2006. Т.12. – С. 612 – 635.
6. Дмитревский И. Историческое, догматическое и таинственное изьяснение Божественной Литургии. М. – 1993. – 427 с.
7. Иоанн (Маслов), архимандрит. Конспект по Литургике для 3–го класса. – К.,1990. – 211с.
8. Красовицкая М. Литургика. М. – 2007. – 191с.
9. Никольский К., протоиерей. Пособіе къ изученію устава богослуженія Православной Церкви. СПб: Синодальная типография – 1907. – 878 с.
10. Смирнов–Платонов Г. П., прот. О литургии Преждеосвященных Даров. М., 1850. – 126 с.

протоієрей Миколай Капітула,
магістр богослів’я