Біблійна антропологія як один з аргументів в боротьбі з деструктивними ідеологіями псевдохристиянських культів

Перш ніж почати свою доповідь, я хотів би зробити, як на мою думку, вимушену зупинку, відмітивши початок обраної теми: "Біблійна антропологія." Чому саме біблійна, а не православна або скажемо християнська?

По-перше, Біблія є Священним Письмом не лише для нас, православних християн, але і для християн інших конфесій. По-друге, книги Святого Письма Старого Завіту служать джерелом віри і для інших релігій -іудаїзму, також деякі фрагменти з Книги Книг можна знайти в ісламі. Небезпека сект є всезагальной перед лицем тих релігій, де вчення про свободу волі людини і її "божественне" походження є однією із засадничих істин віровчення.
Людина. Це слово завжди наповнювало будь-якого письменника, який хоч раз наважився описати хоч би найменший прояв її життєдіяльності "священним" трепетом і ніяковістю. Людина настільки багатогранна, що іноді губишся, шукаючи початок її історії. І це природно, оскільки у цілому світі немає нічого подібного їй. Але для нас, православних християн, існує ще Хтось, перед Ким ми з ще більшим благоговінням схиляємо свої голови. Це Господь Бог, першопричина усього існуючого у світі, творець самого світу і у тому числі і людини.
Людина створена Богом. Про це ми дізнаємося з перших глав першої книги Біблії - книги Буття (1, 26-28). І саме з цього першого і досить невеликого повіствування про завершальний етап творіння видимого світу стає зрозумілим, що відбулося щось незвичайне. Людина відразу являється вінцем творіння, вершиною того творчого процесу, який представляє нам різноманітність буття. Створення живої природи в Біблії описується як поступовий але не "складний" процес: "… і сказав Бог: нехай виведе вода душу живу." (Бут.1, 20); ".. і сказав Бог: нехай виростить земля траву ." (Бут.1, 11). І тільки поява вінця всього створеного обумовлюється рядом подій, які примушують нас подивитися на останній результат Божественної творчості трохи інакше ніж до цього.
Перш ніж творити людину, Бог-Трійця "радиться" в Собі: "Створимо людину за образом і подобою Нашою" (Бут. 1,26). Це нарада ніби привідкриває важливість не лише самого моменту останнього творіння Божого, але і усієї його наступної історії (долі). Як пише В. Лоський : ".. людина з'являється перед нами не лише як вінець творіння, але і як сам принцип усього творіння". Людина "народжується" Творцем відразу як вільна істота, наділена самосвідомістю і творчою енергією, якостями необхідними для панування над раніше створеним. Створюючи людину, Бог передбачає в той же час і її долю - наслідки діяльності у світі: можливість гріхопадіння і сум за втраченим блаженством, бажання повернутися до витоків свого буття. Вина за скоєне людиною, таким чином, лежить на ній самій, оскільки, створивши її абсолютно вільною, Творець не в змозі насильницьки схиляти створене до добра при усій Своїй самодостатності і всемогутності.
Людина твориться з "пороху земного" (Бут. 2,7), тобто з тієї першоматерії, з якої з'явився весь світ. Таким чином найвище творіння Боже є спивпричасним іншим створеним формам життя, але "дихання життя", яким Творець оживотворив людину (Бут. 2,7), ставить її поза усім тварним світом. Це "дихання життя" є Святим Духом, який робить людиною вищою ланкою в ієрархії світу. Людина стає посередником між світом духовним, де знаходиться Бог, і світом матеріальним. Вона вже ніколи не може опинитися на рівні тваринної решти світу.
Створення людини за «образом і подобою Божою» (Бут. 1,27) є однією з центральних тем в християнській антропології. Але і до часів Христа багато хто рахував, що людина є надзвичайною істотою у світі. "Диво людини" - її несхожість на усе, що є в природі, древнегрецкий філософ Платон пояснював творінням її відповідно до "першообразу". А інший філософ Филон Александрійський прямо називав людину як творіння, створене за образом ідеальної Першопричини усього сущого, тобто Бога. Що таке образ? Це грецьке слово, яке в перекладі означає зображення, тобто те, що, будучи створеним, має схожість з оригіналом. Християнські мислителі, Отці і Учителі Церкви, бачать образ Божий в людині в її духовній природі. Можна додати, що це в деякій мірі відповідає звичному для нас Homo Sapiens - Людина Розумна, тобто в тому, що робить наше існування осмисленим. Святий Василій Великий писав: "Ми створені по образу Творця, маємо розум і слово, які є досконалістю нашої природи".
"Образ і подоба" виявляються в людині також і в її свобідній волі, окрім зазвичай безсмертя душі. "Бог є любов'ю" (1 Ін. 4,8) і створив цей світ зі Своєї любові, оскільки бажав розділити її з кимось іншим, хто, прийнявши її, повернув би дароване Творцем, сам став би спивпричасником Божества. Виходячи з цього, Бог по Своїй суті не може спонукати людину до добра або до зла. Він терпляче чекає її вибору, який має бути заснований не на сліпій слухняності, а на любові, наповнившись якою людина уподібнюється своєму Творцеві.
Творчий процес, який почав Бог, не припиняється у світі і досі. Звичайно, це не є подальшим створенням нових форм буття. Господь лише стежить за створеним, йдучи назустріч благим побажанням людини. Це називається промислом Божим : "Отець Мій працює досі, працюю і Я" - говорив Ісус Христос (Ін. 5,7). Начатки цього творчого процесу властиві і людині, яка відразу ж після своєї появи отримала заповідь піклуватися про створене Богом, відповідно до власної ініціативи (Бут. 2,15). Ми не можемо творити як Бог ні "з чого", але створювати (краще сказати змінювати) те, що вже існує, повністю є доступним для нас. Це так звана "техногенна сфера" діяльності людини в природі. Вона, як бачимо, є досить різноманітною, тобто людина творить, проявляючи ініціативу, самостійно шукаючи нові шляхи в пізнанні природи. Але усе створено нею рано чи пізно повертається у свій первісний стан – руйнуюється. Людина "творить" і думає, що покращує тим самим світ але без того, що особистого самовдосконалило цей "творець" нездатний побудувати довготривалу, навіть за нашим часом, форму життя.
Одного образу (безсмертя душі) для людини було б недостатньо. "Подоба Божа", про яку вже згадувалося, є також необхідною умовою для нормального життя людини. Подоба - це здатність людини йти шляхом вдосконалення того, що спочатку закладене в ній. Якщо тут "образ" це також і розум і вільна воля, то "подоба" це процес діяльності людини, яка називається життям (початим і завершеним в часі), протягом якого вона повинна реалізувати себе в турботі про світ, в мистецтві, в любові і доброчесності і таким чином уподібнитися своєму Творцеві. За словами святого Григорія Ниського : "Мета доброчесного життя - уподібнення Богу".
Говорячи про "образ і подобу" і їх властивості, не можна обійти питання: з чого складається людина? Біблія на це відповідає: з душі і тіла. Ця істина була відома не лише тим, хто сприймає одкровення в Біблії. Проте лише ця Книга затверджує божественне походження цих складових людини. Дуалістичні релігії (релігії, які визнають рівнозначність і присутність хорошого і злого почав у світі, але які завжди чомусь ухиляються до останнього) рахують матерію злом і творіння її приписують сатані. Дух, прибічники такої точки зору, вважають ув'язненим в матеріальній темниці (у тілі) і докладають усі зусилля, щоб зруйнувати цю оболонку. Сучасні орієнталістські неорелігії своєю більшістю беруть свій початок в індуїзмі і буддизмі, які також зневажливо відноситься до матеріального світу. Душа людини використовує тіло для досягнення нірвани і якщо це не вдається їй за один раз, то вона повертається в інше тіло (реінкарнація) і починає усе з початку. Іноді душа за досконалі гріхи може вселитися в нижчі творіння тварин або рослин для несення покарання. Теорія реінкарнації або переселення душі являється присутній в якійсь мірі багатьом неорелігіям з сумнівною репутацією (Саєнтология, МТСК, ТМ і так далі).
Такий погляд на духовне і матеріальне і їх співвідношення протирічить не лише Біблії, але і здоровому глузду. Як те, що наділено розумом і вільною волею, може добровільно перетворитися на нижчу форму буття, якій властивий лише інстинкт? У такому разі Бог перестає бути Особою, яка шукає шляхів для спілкування зі своїм творінням і його місце займає світ, який отримує риси божественності (пантеїзм) або в центр світу відноситься людина, яка сама "скидає" з себе свою обмеженість (часом життя, в думці, в здатності пізнавання речей.). Останнє є також характерною рисою псевдорелігійних культів, де перше місце займає не далекий Бог, а повністю реальна істота - учитель.
Згідно Біблії, душа і тіло людини не є чужими, протиборчими елементами її природи, сполученими лише на деякий час. Людина як особа може мислитися лише при сукупності духовного і матеріального і реалізувати себе вона може в обопільній гармонії. Матерія являється нижче за дух, вона створена Богом в часі, тоді як Бог (чистий Дух) знаходиться поза ім. Але християнство завжди стверджувало божественне походження матерії, говорячи словами Біблії, що усе, що створене Богом є хорошим (Бут. 1, 2-4). Говорячи про протидію плоті і духу, про протидію плотським бажанням, християни не принижують тіло людини. Йдеться про очищення її від скверни гріха для гідного уподібнення людини Богу (1 Кор. 2, 14-16). Ми стверджуємо навіть те, що й після смерті душа має деякий зв'язок з тілом. Святий Григорій Ниський, пояснюючи це приводить притчу про багатія і Лазара, які упізнали один одного, зустрівшись в потойбічному світі. "Вони, - говорить святитель, - упізнали один одного, оскільки душа має ніби "відбиток" тіла, яке при оновленні вона знову перейме на себе". Коли душа людини ставиться вище за тіло, то це лише з тієї причини, що вона дещо схожа на свого Творця. Святий Василій Великий пояснює, чим є душа людини: "Душа є істота розумна, безтілесна, безстрасна, безсмертна". Власне завдяки наявності душі людина може пізнавати не лише свій світ, але і той, в якому знаходиться Бог.
Християнство подає настільки високий погляд на природу людини, з яким не може зрівнятися жодна інша релігія, не кажучи про секти. Тільки в християнстві поняттю людина відповідає поняття особи - творіння, яке може не лише самовизначитися, але і бути єдиним, неповторним в різноманітності створеної природи упродовж усього свого існування. Будучи "образом" Творця, вона мало чим менша за Його Самого: "Що є чоловік, що Ти пам'ятаєш про нього. Поставив його володарем над справами рук Твоїх, усе підкорив під ноги його" (Пс. 8, 5-7).
Осмислення природи людини було б неповним без здійсненого нашим Спасителем Господом Ісусом Христом. Гріх, який вчинив Адам свідомо не послухавшись Божого веління, вводить людину в область протидії Богу. Вона хоче здійснювати процес свого обоження без Бога і всупереч Йому: "Будете як боги" (Бут. 3,5). Гріх перших людей став можливим завдяки тій свободі, якою Творець наділив своє творіння. Бог через свою любов не міг змусити людину не грішити, Він лише попередив її про можливі наслідки скоєного. Наслідком падіння була втрата богоспілкування і самого обоження як кінцевої мети для людини. Образ і подоба також витримали зміни, зникла свобода вибору так, що усі спрямування людини неминуче закінчувалися новими падіннями (Гал. 5,17). Прихід у світ Спасителя, який з'єднав в собі божественну і людську природи, відновило втрачені Адамом якості людини. Вона знову отримала вільну волю, переставши бути "рабом гріха" (Ін. 8,14). Володіючи свободою людської волі, Христос продемонстрував вибір "нової людини". «Втім не як Я хочу, але як Ти". (Мф.26,39). Людина після Голгофской жертви Христа отримує здатність обирати добро і вдосконалюватися в ньому. "Христос став людиною, щоб людина стала Богом", - говорить святий Афанасій Великий. Відновивши першопочатковий баланс в природі людини, Христос дав всім, хто вірує у Нього, божественне усиновлення - спивпричаснисть своєму Творцеві.
Але перед кожним з нас продовжує стояти вибір: бути з Богом, чи без Нього, знаючи що за цим послідує в обох випадках. Ми вільно можемо вирішувати справу нашого вічного життя. Чи можлива, або взагалі існує свобода вибору в сектах? Очевидно, що ні. Саме це слово секта (від лат. secare - відсікати) дає зрозуміти, що класифікована таким чином група людей є позбавленою будь-якій діяльності поза межами свого колективу і навіть в ньому. Сучасний науково-технічний прогрес, збільшення кількості інформації і засобів, для її передачі споживачеві роблять процес контролю за свідомістю людини досить легкою справою. Відірваність сектантів від більшості суспільства допомагає досягти бажаного результату.
Релігія, яку пропонують сучасні секти, в принципі не являється такою за своїм змістом (лат. religare - за Лактанцієм - возз'єднувати; за блаж. Августином - поновлювати втрачений зв'язок між Богом і людиною). Бог, як вже говорилося, в секті в принципі відсутній. Його місце займає видимий наставник, який диктує свою волю як вищий авторитет. Його установки більші за моральні принципи релігії, від її "священних писань", від самого "божественного" засновника культу. Це веде до руйнування особи, оскільки людина випадає з ходу історії.
Досліджуючи більшість з тих псевдохристиянських сект, які діють сьогодні в Україні, ми знайдемо багато чого, що проповідується всупереч Біблії. Для прикладу можна взяти діяльність Гарафіни Маковій.
Для початку зазначимо, що їй властивий певний релігійний синкретизм. Це стосується вживання таких понятть як: карма, реінкарнація, оберіг, тощо. Крім того критичний розгляд «одкровень», численних забобонів, магічних елементів, ідолопоклонства, наштовхує нас на висновок, що Гарафіна Маковій, за її ж словами, колишня атеїстка, отримує різнорідну інформацію від невідомої сили. Вже сам цей факт викликає підсвідому тривогу, адже Біблія ясно попереджає нас про небезпеку спілкування із таємничими «духами злоби піднебесної». Однак і крім цього в «творіннях» Гарафіни є багато неправди. Пошук шляху до Господа, дорога до «справжньої віри» лежить мимо Біблії, на місце якої поставляється авторитет автора. Думки проповідниці стосовно людини та її призначення в світі суть слідуючі.
Автор неодноразово говорить про карму, оперуючи цим поняттям для пояснення родового гріха. Взагалі-то гріх у гарафіниному розумінні – причина всякого фізіологічного лиха, хвороб. Пороте Біблії відомо, що не завжди причиною певної хвороби може бути гріх. Хворобу може посилати Господь Бог задля нашого виправлення і подальшого освячення, тут можна згадати праведного Іова, який страждав з Божого попущення. Кожен християнин найперше сам за себе відповідає перед Богом за свої вчинки, адже особистої відповідальності як такої ще ніхто не відмінив. Ми не можемо відповідати за гріхи інших (отців, праотців), їхній відхід від Божої благодаті, бо Суд Божий найперше буде особистою справою. Таїнство Покаяння знімає відповідальність нащадків за гріхи їхніх батьків. Але у Гарафіни покаяння заміняється магічним ритуалом носіння амулетів, що оберігають від лиха (гріха в її розумінні). До речі вона пише, що оперування людини теж є гріхом. Це нагадує заборону переливання крові у свідків Єгови. Але навіть у Старому Завіті не заборонялося звертатися по допомогу до медицини. Особливі похвали медичній професії знаходимо у книзі Сираха (Сир. 38, 1-8, 12 ). І як тут не згадати про заборону використання магії, що було пов’язано з ідолопоклонством (2 Цар. 1, 1-4), на що часто страждала тогочасна медицина.

Реінкарнація також присутня у висловах якими вона оперує пояснюючи наприклад заборону на таку іноді необхідну справу як рубання дерев.
Щодо того, що все створене Богом є «добрим», то Гарафіна ставиться до цього так.

Необхідність доброчесного життя, як умова спасіння розуміється слідуючим чином.

Вільна воля, природа чиста від гріха через благодать Святого Духа, відновлена у Христі людина, яка є об’єктом благої звістки Євангелія, практично відсутня в «повчаннях» Гарафіни. Вивищене місце «нового творіння у Христі» займає дріб’язково-практичне виконання магічних ритуалів, які на думку проповідниці привернуть добро тому, хто старанно виконує їх.
Наостанок можна додати, що про людину як найвище творіння Бога, в працях Гарафіни неговориться. Але якби й було щось про це сказано, то слова потонули б в тому морі псевдо-народних традицій, ритуалів, хаотично нагромаджених заборон щодо носіння одягу чи косметики, чи чогось іншого, дріб’язкового, про що увесь час веде мову автор «сумнівних пророцтв».

Суперечка з сучасними псевдохристиянськими сектами зазвичай ведеться на навколоцерковному терені і звичні для нас аргументи Біблії можуть бути дієвими для опонентів через їх переконання. Формування у свідомості неосектантів правильного релігійного світогляду допоможе нам уникнути масовості цього явища. У боротьбі з деструктивними культами досить важливим елементом є роз'яснювальна робота серед потенційних членів сект, тобто серед людей без твердої духовної основи, які ще не визначилися у своїх релігійних пошуках. Тому, стверджуючи в даному випадку цінність людини як найбільшого творіння Божого, що ми намагалися показати, є головним контраргументом в соціальній діяльності сект. Виявляючи їх справжнє лице, над чим немало попрацювали православні богослови, способи поведінки зі своїми послідовниками, ми можемо порівняти їх вчення і дійсність з нашим і довести перевагу церковного вчення про людину над сектантським.
Також варто поставити декілька питань, відповіді, на яких знайти легко, ознайомившись з відповідним матеріалом для досліджень:

1. Чи є цінною для секти людина?
2. Чи може людина в такому ідеологічному середовищі почувати себе повноцінною особою?
3. Чи грає хоч якусь роль "бог" сектантів в справі спасіння людини, якщо ці три категорії доступні сектантській доктрині?
4. Чи можуть сектанти дати відповідь на ці питання так, як їх дає Богоодкровенна релігія Біблії?
Якщо ми хочемо залишитися внутрішньо вільними, здатними обирати краще всього із запропонованого, тоді нам слід докласти усі зусилля для подолання цієї проблеми. Суспільство, яке не реагує на небезпеку поневолення своєї свідомості, широким кроком спрямовується до загального тоталітаризму не лише в політиці або в "релігії" окремо, але до того, чим є царство антихриста.

Джерела:
1. Біблія . К., 1999.
2. Св. Григорий Нисский. Об устройстве человека. / Творения. - ч. 1. - М., 1861.
3. Св. Василий Великий. Беседы на шестоднев. - М., 1991.

Використана література:

1. Дворкин А. Сектоведение. - Н. Новгород, 2002.
2. Іларион (Алфеев), игум. Таинство вери. - Клин, 2000.
3. Лосский В.Н. Догматическое Богословие. - К., 1991.
4. Мейендорф И., прот. Введение в святоотеческое богословие. - Клин, 2001.
5. Муравник Г.Л. Парадокс человека: новий взгляд на старую проблему. - М., 2004.

Прот. Костянтин Лозінський
кандидат богослів’я, доцент